Віталій Кошляк. По чому у турків дохлі миші

Приходить пора і час, і тут кричи не кричи. Час лопнув, терпіння все по-мудрому перетерло, але до пантеону ідіотизму ніяк не впишешся. Ідіота і так поклади, і так постав, так підвісь – одним чесним словом: ідіот… Дуже обтічна форма. Як класик – не класик. Як тариф на газ чи воду. Головне мати здоровий  гумор і з відрубаною головою. 

Ох, смішні ми ж пацани. Хто не такий упертий, той загляне збоку, зліва на право  і попробує на зуб. Таки справжня картина. Калькулятори у черепній коробці починають відробляти проценти і всі міні- й анти-. Національний окрас береться до уваги в останню чергу. Але то було раніше. Ще раніше менші пошмаляли, а решта на Брайтоні ліфчиками шостого розміру підторговує. Розумну людину на Хрещатику і обісцяному Подолі навряд чи виловиш, а то, як і учепиш, то дивина дивна – то твоя тінь. І будь обережний: зараз здуру можна гримнуть на психфабрику, де форматують мізки. Постмодернізм зріднився з ключарем і корчмарем, що від церкви тримав ключі. Зараз Шагала певне б заплювали, бо він по етносі  і порядності не заправив космічну ціну на Солсбері за розфарбований триколісний велосипедик. Можна купити перуку, але власного волосся ніяк не виходить. 

Є дві  паралельних речі, що ніколи не посваряться: геній і злодійство. Як на мене, то Че  не менший злодій за Адольфа Гітлера. Але комусь мила думка підтягнути отакого симпатичного і романтичного убивцю більше до мучеників, ніж до злодіїв.

Я мав  надію, що трикляте одинадцяте вересня чимось закінчиться. Еге, не в ногу шагаєтє, рєбята. Хтось дрова смачно рубає до Третьої світової.  От і радяться Кошлякові крамарі, куди зручніше податися (я також) назад в лаптьожную Московію, чи на Брайтоні розвести свиноферму і ставити клейма на сраках свиней: маде ін Юкрейніан. Прошу, прошу це де саме? – запитає, торцаючи за рукав, вчорашній житомирський жлоб.

Тож  Мадельштама убили не за те, що він  єврей, а за те, що він Мадельштам. Шагала і Бруно Шульца мучили і сконали не від національності, а від тупого совєтського кирзяка. І виникає питання: на кий ляд братися за пензля, писати книжки. Ліпше торгувати розцяцькованими велосипедами і дохлими вифарбуваними мишами. О, провидець наш Микита Хрущов, вічно п»яний і не дурний! Не захотів прийняти дохлу мишу за витвір  мистецтва, і к є...м все згріб бульдозерами, утворивши цілу когорту мучеників, що пишуть і говорять ні про що і ні про кого, але власне утворивши купу грантожерської публіки, яка існує для когось, як телескоп, щоб забивати цвяхи.