Світлана Поваляєва про "Там, де Південь": колись Ульяна читатиме весь світ
Світлана Поваляєва пише в своєму журналі:
Шрапнельний імпресіонізм Ульяненка – книжка "Там, де Південь" спухла від моїх сліз, книжка на дорогому шаруватому папері, котрим добре було б малювати акварелі, бо він вмить набрякає, коли на нього потрапляє вода, не пам'ятаю, чи я колись взагалі плакала над книжками, від книжок, від літератури – точно ні, навіть від найкращої літератури я ніколи не плакала, але Ульян – це не література – це життя, яке тебе проживає і від якого ти помираєш, яке пронизує тебе наскрізно, як холодне сонце і запахи вулиць, але ти рідко дозволяєш собі почутися пронизаним, невпинно конаючим, уже вбитим і народженим з невідомою метою для неіснуючого серед людей щастя, ти рідко коли можеш бути без "я" і помічати, що ти просто відбуваєшся... і просто проживати ці спалахи болю і краси, цей безсенсовний вогонь – без пошуків "сенсу", я не знаю, як йому це вдається, Ульяну,але він, здається, єдиний серед відомих мені письменників не шукає цього грьобаного сенсу.